5 років перемоги другого Майдану

21 лютого виповнюється 5 років перемоги другого Майдану, Революції Гідності, як це назвали пізніше.

Перемога над одіозним режимом регіоналів — це було однозначно. Чи стало це перемогою на шляху до європейського, справедливого, нормального життя, тобто до втілення гасел Майдану, — на це хотілося б сподіватися, сперечаючись, так перемогою був загалом Майдан чи ні?

21 лютого 2014 року завершилося почате рівно за 3 місяці до цього повстання народу проти режиму, епіцентром якого, вже не вперше, став якраз Майдан Незалежності столиці, хоч Майданом стала вся Україна.

Протистояння, дуже криваве, завершилося саме того дня не випадково, а якраз тому, що дійшло до великої крові, безпрецедентної для історії нашої незалежної країни, та й для європейських країн. Адже в центрі європейської столиці дійшло до розстрілу, вбивства понад 100 її громадян (точна цифра не з’ясована досі), учасників протестів, яких було названо Небесною Сотнею. Загинула і якась кількість українців по той бік барикад — у прямому сенсі, силовиків, які в силу наказу захищали гнилий режим. І це теж наші жертви.

Тому в ці дні ми насамперед поминаємо тих, хто загинув тоді в центрі Києва, в більшості — 18 лютого, а оскільки ці вбивства не припинили кровопролиття, то ще й 20 лютого.

Після цього стало зрозуміло, що жодних компромісів з режимом бути не може. І з 21 лютого верховоди цього режиму, на чолі з президентом Януковичем, втікали з країни, в основному, в Росію, яка їх випестувала і тримала.

В цій надзвичайній ситуації, як і в розпал першого Майдану, правда, всього тритижневого і без крові, як тоді, у грудні 2004 року, долю країни взяв у свої руки парламент держави, Верховна Рада, як би ми до неї не ставилися загалом. Ще 20 лютого 2014 року, увечері після кривавого дня, термінове засідання Ради ухвалило постанову про негайне припинення боїв і відкликання силових структур на місця. 21 лютого парламент фактично взяв повну владу у свої руки. 22-го сформував нове керівництво Ради і почав формування уряду. Юридично все було абсолютно легітимно — це до відома тих у Росії і їх прислужників на окупованому Донбасі, хто любить торочити про «державний переворот».

Що було далі? Те, що прогнозувалося, і те, що ні. Логічно Рада призначила позачергові вибори Президента на травень і такі ж позачергові перевибори самого парламенту на жовтень А мало прогнозовано у нашу Україну увірвалися дві трагедії, з якими ми й по сьогодні. Вони взагалі безпрецедентні у нашій новій історії. Можна сказати, що це сталося після Майдану, якщо кому хочеться — може говорити, що через Майдан, внаслідок його. Як хочете.

Перше: в Україні війна. Єдина країна Європи, де вона йде, як би її не називали — спершу АТО, нині ООС. Війна. Понад 10 тисяч вбитих, десятки тисяч поранених, більш як півтора мільйона біженців, яких у нас чомусь лукаво назвали внутрішньо переміщеними особами.

Друге: Україна втратила території. Крим окуповано Росією, частина Донбасу поки що втрачена для держави, не підконтрольна їй, через війну — заколот сепаратистів, відкрито підтриманий агресією Росії.

Щодо третього явища — велетенської корупції в країні — можна подискутувати, чи це нове, пост-майданне, чи так було й раніше, просто не так гласно. Але тут ключовим є інше — колосальний розрив між нинішніми реаліями і благородними гаслами Майдану, за які люди гинули.

Якщо після всього цього ми все ж скажемо, що цей другий Майдан, кривавий, з усім тим, що сталося після нього, був необхідним для країни, то чому саме? Очевидно, щоб знести той антинародний режим. Але як в центрі Європи міг постати такий режим, який довелося зносити кров`ю? Мабуть, через убогий рівень нашого громадянського суспільства. А цей рівень включає багато — і потужний середній клас, і такі ж потужні, незалежні засоби масової інформації, і обов’язково — справжній громадянський сектор, у тому числі нормальну політизацію, партіїзацію, а не те карикатурне, що ми бачимо зараз.

Ця карикатурність особливо чітко проявиться цього року у двох виборіадах — обранні президента і парламенту, і вже проявляється у першій з цих кампаній. Так уже співпало, що ювілей Майдану, перемоги (все ж!) революції ми відзначаємо на піку нової виборіади, з усім тим, що ми довкола бачимо.

Час від часу у нас дебатують щодо третього Майдану. Мабуть, його не буде. І взагалі революції — це ненормальний шлях розвитку суспільства. Щодо нової, то у наших співгромадян уже величезне розчарування наслідками двох Майданів, щоб виходити на третій. І це розчарування накладає відбиток на нинішні вибори, на обоє цьогорічних. Бо люди резонно ставлять запитання: якщо після двох уже Майданів влада, яка прийшла з них, а після другого — вже на крові, виявилася ось такою, то яка ж довіра до тих, хто знову рветься у владу?

І це найбільш сумно. І саме про це треба пам`ятати, відзначаючи 5-ту річницю перемоги революції, вшановуючи безвинні жертви. Думати, як не допустити чергових провалів, чомусь постійних, у нашому поступу, і чергових трагедій, яких уже досить.

Петро АНТОНЕНКО,

редактор газети «Світ-інфо».

Фото автора з Майдану 2013 — 2014 років